Охорона праці в навчальних закладах - Миронівська ЗОШ №3

Миронівська загальноосвітня школа I-III ступенів №3

 

08800, Київська обл., м. Миронівна, вул. Перемоги, 33, (04574) 5-71-62

 

Директор Корнієнко Олександр Григорович

 

Історія школи

 

   Історія розвитку школи нерозривно пов'язана з історією розвитку всієї нашої країни, її труднощами і перемогами. Миронівська ЗОШ №3 І-ІІІ ступенів (в минулому залізнична школа №22) була відкрита восени 1922 року.

 

Ініціаторами її створення на станції Миронівка були колишній комсомолець Олександр Зелений і голова профспілки залізничників Носко. Приміщення, придатного для школи, не було. Станція виділила окремий пасажирський вагон, його поставили в саду, що біля вокзалу. Там відкрили 2 класи: 1-й та 2-й. Першим директором школи був Яроцький Микола Михайлович.

 

Вже в 1925 році для школи було виділено краще приміщення: конфіскова ний будинок торгівця Білоуса, що був на теперішньому подвір'ї школи. В цьому будинку відкрили початкову школу. Називалася вона - Миронівська залізнична школа №22 Південно-Західної залізниці. У 1935 році було вирішено питання про відкриття семирічної школи, яка розміщувалася в двох будинках, що знаходилися один від одного на відстані 800 метрів (один на подвір'ї сучасної школи, а другий-на території сучасного будинку відпочинку машиністів).

 

Директором школи з 1928-1938 рр. був Руденко Степан Оксентійович. Умови для навчання в залізничній школі були трохи кращі порівняно з іншими школами. Велику допомогу школі надавала залізниця. В голодні 1932-1933р.р. дітям на сніданок давали суп. Часто скрутно було з підручниками і шкільним приладдям. У школі навчалися діти не лише залізничного мікрорайону. У залізничній школі №22 був хороший дружній колектив.

 

Сумлінно трудилися на ниві народної освіти вчителі школи Пильненька О. Т., Загородня А.М., Безверха Г.І., Безверхий П.Д., Щербаченко П.С., Щербаченко М.П., Тарбєєв С.М., Сердюк Л.С., Шепіто Г.О., Юник П.М., Калініченко Є.І., старша піонервожата Литвин Н.С., завуч Пікулик П.М., Гринєвич Й.А.

 

У 1939 році директором школи було призначено Погребнюка Федіра Мар кевича. Так сталося, що школа на той час була найвідсталішою на Південно-Західній залізниці. Була не відремонтованою, не укомплектованою ні учнями, ні вчителями, а до того ж ще й розташовувалась у трьох розкиданих по всій станції будинках, малопридатних для навчання. Шкільного обладнання майже не було, учні сиділи за дерев'яними столами на довгих лавах. Навчання проводилося в дві зміни. Хоча в 1939-1940 навчальних роках було важко для будівництво школи розпочалося. Але добрі наміри обірвала війна.

 

В 1941 році Федір Марковим пішов на фронт. З 15 липня 1941 року школа перестала працювати в зв'язку з тимчасовою окупацією Миронівщини фашистськими військами.

 

31 січня 1944 року Миронівка була звільнена радянськими військами, а 15 лютого робота школи відновилася. Директором школи призначили Поповича Трохима Титовича. Почала працювати школа в будинку, де довгий час була шкільна майстерня. Умови роботи були важкі. Під час окупації гітлерівці дуже попсували приміщення. В ньому були гори сміття, не було навіть віконних рам. Вчителі відремонтували приміщення: завалькували вибиті стіни, закладали цеглою віконниці. Парт не було.

 

В перші повоєнні роки було важко і з харчуванням. Тому в школі на великій перерві дітям давали по шматку хліба, посипаного цукром. Незважаючи на тяжкі умови життя, до школи ходило багато дітей не тільки з Миронівки, а й з сіл Владиславки, Гулів, хутора Будьонного.

 

Серед випускників першого післявоєнного випуску були учні, які стали висококваліфікованими спеціалістами. Це Чернявська Галина (викладач вузу), Іваненко Кім (геолог), Іванова Ольга (науковий працівник у Київському інституті ім. Патона). З випускників післявоєнних років стали: інженерами-52, лікарями-11, вчителями-18, науковими працівниками-6, юристами-4.

 

У 1945 році Федір Маркович Погребнюк повертається знову в Миронівку на своє попереднє місце роботи, в залізничну школу. Відразу з тодішнім секретарем парткому залізничної станції М.Н.Кушнірем беруться за будівництво нового приміщення. За короткий період, вже у кінці 1947 року, школа з усіма господарськими приміщеннями прийняла учнів у свої просторі класи. Ф.М.Погребнюк з вдячністю згадував талановитих колег, на жаль багатьох уже покійних. Зокрема, вчителя математики В.О.Радзієвського, вчительку природничих наук Г.І.Дорохову, мовників Г.Г.Безуглу, А.О.Свентицьку та С.М.Тарбєєву, вчителів початкових класів-Є.П.Матвієнко, О.П.Пильненьку, В.В.Погребнюк, Г.І.Безверху, М.Г.Половець, П.С.Грінченко, А.М.Загородню та багатьох інших.

 

У 1948 році відбувся випуск учнів 7-го класу. В 50-тих роках у школі був чудовий духовий оркестр, яким керував учасник громадянської війни, колишній моряк-балтієць І.С.Церкіш. Також діяв хор, під керівництвом М.Г.Половець. її вихованці виступали на сцені залізничного клубу, в клубі Владиславського крупозаводу. Хор неодноразово нагороджува вся грамотами за хороше виконання, здобув І місце в обласному конкурсі. Високу художню майстерність хористів відзначили відомі українські композитори П.Майборода, І.Шамо.

 

У 1948 році був побудований двоповерховий будинок, в якому було вісім світлих просторих класних кімнат і учительська. В 1951 році школа стала середньою. З 1953 року директором школи працював С.П.Бондар, якого змінив на цій посаді в 1955 році М.Н.Осацький.

 

Багато цікавих людей закінчили Миронівську залізничну школу №22. Серед них Є.М.Руднєв, нині кандидат геологічних наук, письменник, лауреат Всесоюзної літературної премії ім. Миколи Островського, нині працює ведучим науковим співробітником Академії гірничих наук України. Зі спогадів Євгена Миколайовича: "А з учителів мені особливо запам'яталися Ангеліна Олександрівна Свентицька, котра читала у нас російську мову і літературу, Марія Юрківна Радченко, вчителька української мови та літератури, Ганна Володимирівна Дорохова - викладач ботаніки та завуч школи Олександр Григорович Омельченко.

 

Це були вчителі з великої букви, які давали нам не тільки знання, а і вчили добру, справедливості..." При школі діяв шаховий гурток, музичний, образотворчого мистецтва, ботанічний. У 1955 р. школу закінчив Куценко Василь, що вступив до Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Після закінчення працював в Ніжині, на Кубі, де був нагороджений грамотою уряду республіки Куба. Повернувшись у Білу Церкву, захистив кандидатську дисертацію.

 

У 50-х роках школа поповнюється молодими вчителями. Це подружжя Макаренків (Юрій Іванович - вчитель фізики, Вероніка Володимирівна - вчитель хімії), Приходьків (Ольга Гнатівна - вчителька української мови та літератури, Дмитро Юхимович - вчитель російської мови та літератури), вчителі Резніченко Р.А., Паришкура О.М., Куликівська В.М., Безугла Т.Т., Пушняк Г.Ф., Дунаєвська Н.П. У 1962 р. було поставлено питання про добудову школи і 1964 р. стали діяти ще вісім класних кімнат і школа почала працювати в одну зміну.

 

З 1964 р. школа стала 8-ми річною, а в 1969 р. було введено в дію нові класні приміщення та гімнастичний зал. У 70-х роках в школу повертаються колишні випускники, а тепер вже вчителі. Це Кульчицький В.Ф.- вчитель математики, Матюшенко О.О. - вчитель молодших класів, Кудлай О.П. - вчитель хімії. У 1981 директором школи стала Тітлова Валентина Іванівна - відмінник народної освіти. За часів її директорства було добудовано школу, а 1990 р. реорганізовано в середню.

 

В 1990 р. навчання розпочалося в оновленому приміщені - в старому відремонтованому навчалися молодші класи, а в новій триповерховій добудові - старші класи. Школа вже мала 2 спортивні зали, їдальню, бібліотеку, актовий зал, приміщення для трудового навчання. Школа може гордитися і спортивними досягненнями.

 

Випускник цієї школи Матвєєв Сергій став срібним призером олімпійських ігор у Сіднеї 2000 р., чемпіоном світу 1999 р. Він заслужений майстер з велосипедного спорту. Невкритий Валерій Михайлович став чемпіоном СРСР серед сільських спортсменів з бігу на 800 м., бронзовим призером Спартакіади народів СРСР з естафетного бігу. Чемпіоном України з греко - римської боротьби серед юнаків став Камєнєв Олександр, Резніченко Валентина здобула срібну медаль в першості СРСР серед юніорок з ручного м'яча. Чубата Любов - майстер спорту, чемпіон СРСР по футболу у складі "Нива" Баришівка, а в 1989 та 1990 рр., член молодіжної збірної СРСР - також випускниця цієї школи.