Букринський плацдарм – ділянка на правому березі Дніпра біля с. Великий Букрин (нині село Миронівського р-ну Київської обл.), за 80 км на південь від Києва, куди висадився десант військ Воронезького фронту (командувач генерал армії М. Ватутін) під час битви за Дніпро 1943 та операції з визволення Києва. 

  Майже чотири роки тривала Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу з гітлерівською Німеччиною. Довгим і надзвичайно важким був шлях нашого народу до Перемоги. Однією з яскравих сторінок у ратній історії нашої Батьківщини стало визволення Києва.

   Наприкінці вересня 1943 року війська І-го Українського фронту під командуванням генерала М.Ватутіна вийшли до Дніпра в районі м. Києва: на 80 кілометрів південніше – навпроти села Букрина та північніше – на лінії Лютіж-Вишгород. Командування Першого Українського фронту планувало почати визволення Києва з удару з позицій Букринського (Канівського) плацдарму, а допоміжний удар планувався в районі Нових  Петрівець. У жовтні 1943 року було зроблено дві спроби наступу з боку Букринського плацдарму, проте вони виявилися невдалими - сили ворога були значними. Після чого було ухвалено рішення перебазуватися на Лютізький плацдарм, звідки й було успішно завершено наступальну операцію. "Неудача наступления на Букринском плацдарме произошла потому, что не были своевременно учтены условия местности, затруднявшие здесь наступательные действия войск, особенно танковой армии", — говорилось в секретній директиві, підписаній Йосипом Сталіним. Такою була офіційна версія поразки на Букринському плацдармі, якою виправдовувалися колосальні людські втрати.

   Плацдарм складав 11 км по фронту і до 6 км углиб. Спроби розпочати з нього наступ на Київ у жовтні 1943 року двічі завершувалися невдачею, що змусило перенести центр наступу на Лютізький плацдарм. Війська, що залишилися на Букринському плацдармі, здійснювали допоміжний удар, відволікаючи на себе частину сил противника.

   Першими приступили до форсування Дніпра в районі Великого Букрина воїни 3-ї гвардійської армії генерала П. С. Рибалка: у другій половині дня 21 вересня під безперервним вогнем противника біля села Зарубинців (нинi затопленого Канiвським водосховищем) почав переправу мотострілецький батальйон гвардії капітана Г. Ш. Балаяна. У складній обстановці батальйону вдалося форсувати Дніпро, обійти село і вдарити по ворогу з тилу. За рішучі дії, мужність і героїзм, виявлені в жорстоких боях при утриманні висоти біля Зарубинців, 32 воїнам присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

   Для форсування правого берега біля села Григорівки необхідно було відвернути увагу противника від переправи. При допомозі народних месників з партизанського з'єднання імені Чапаєва добровольці М. Є. Пєтухов, В. О. Сисолятін, І. Д. Семенов та. В. М. Іванов з батальйону старшого лейтенанта А. А. Пищуліна з честю виконали наказ. У ніч з 23 на 24 вересня батальйон, яким керував О. К. Болбас, переправився на правий берег ріки. На світанку він перейшов у наступ і оволодів селом Баликою.

  Визволення Григорівки та Зарубинців стало початком битви за утворення Букринського плацдарму. Невдовзі розгорілися жорстокі бої вздовж усієї 55-кілометрової узбережної смуги плацдарму. Гітлерівці прагнули за будь-яку ціну зупинити наступ Червоної Армії, утримати «Східний вал» (оборонну лінію на правому березі Дніпра). Дезорієнтувавши ворога і вміло здійснивши приховану передислокацію великих з'єднань фронту, радянські війська нанесли головний удар північніше Києва.

   Але тут, у районі Великого Букрина, тривали напружені бої. Бійці Червоної Армії форсували Дніпро на саморобних плотах та човнах, без понтонних засобів і мостів. Група воїнів під командуванням В.С.Петрова (нині генерал-лейтенант, двічі Герой Радянського Союзу) зуміла переправити на правий берег гармати і снаряди. Поранений в обидві руки, В. С. Петров продовжував командувати малочисельною групою бійців, яка утримувала плацдарм. Після бою йому ампутували руки. Та, повернувшись у стрій, В. С. Петров закінчив війну на Ельбі командиром полку.

  Радянські війська, відволікаючи фашистів на Букринському плацдармі, скували тут основні сили противника і забезпечили наступ наших частин на інших ділянках фронту.

   З кожним роком час усе далі й далі віддаляє нас від подій Великої Вітчизняної. Та пам'ять про тих, хто, не шкодуючи свого життя, захищав рідну землю, наше світле майбутнє, вічно житиме в серцях радянських людей і всього прогресивного людства. Напередодні 40-річчя Великої Перемоги, 3 травня 1985 року, поблизу села Балико-Щучинки відкрився меморіал на честь подвигу радянських воїнів при форсуванні Дніпра і створенні Букринського плацдарму. Хоробрість, непоборна віра в перемогу, безмежна вірність Батьківщині втілені в центральному монументі композиції — фігурі воїна з Прапором Перемоги. Горельєфи і скульптурна композиція «Атака» яскраво передають напругу битви, нестримний порив радянських воїнів — героїв штурму Дніпра. Автори меморіального комплексу: скульптор — народний художник УРСР В. І. Зноба, архітектори — заслужений архітектор РРФСР Ю. П. Платонов, С. А. Захаров, В. О. Корнєв, військовий консультант — полковник В. В. Білодід. Про події на Букринському плацдармі в роки Великої Вітчизняної війни розповідає також експозиція Музею бойової слави у селі Балико-Щучинці. Не в'януть квіти на могилах героїв, полеглих у боях за Дніпро. В пам'яті поколінь довічно житимуть їхні імена.